У віці 67 років багато речей навколо здаються одноманітними і передбачуваними. Минулий рік був особливо важким для мене — я втратила кількох старих друзів, і здавалося, що наступний Новий рік пройде на самоті. 31 грудня, холодного зимового дня, я вирішила прогулятися в парку навпроти свого будинку. Загорнувшись у теплий плед, я вмостилася на лавці, занурена у свої думки. — Здрастуйте, — почувся голос. Я підвела голову і побачила чоловіка середнього віку, який посміхався мені.
— Чи можу я сісти? – Звичайно, – відповіла я, здивована несподіваною компанією. Ми почали розмовляти, і я дізналася, що його звати Олексій. Він нещодавно переїхав до нашого району і ще не встиг потоваришувати з кимось. Олексій розповів мені про своє життя, свої подорожі та інтереси. — Розумієте, — сказав він, — я переживав, що цього року мені доведеться зустріти Новий рік на самоті. Але тепер я радий, що зустрів вас. Я усміхнулася у відповідь: — Знаєте, я думала так само. Ми провели кілька годин у розмовах, і до мене прийшла думка: чому б не зустріти Новий рік разом? Я запропонувала Олексію провести свято зі мною, і він із радістю погодився.
Коли наступив Новий рік, ми сиділи у мене вдома, затишно влаштувавшись на кухні, слухаючи музику та розмовляючи про все на світі. Це було одне з найтепліших памʼятних свят, в моєму житті. Тепер Олексій і я близькі друзі. Ми часто проводимо час разом, гуляємо парком і ділимося новинами. Я вдячна долі за те, що вона привела мене до нього в той момент, коли я почувала себе самотньою. Ця випадкова зустріч у парку нагадала мені, що життя сповнене сюрпризів, і ніколи не пізно знайти нового друга.