Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала.
Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала. Свекруха теж зайнята особистим життям – влаштовує свої стосунки.
Зараз я знову вагітна, і гадки не маю, як ми житимемо в п’ятьох в однокімнатній квартирі. Вже зараз нам складно, а що буде далі – страшно навіть уявити. Я все ще в декреті, який триватиме ще довго, чоловік працює охоронцем і в таксі, тому великих грошей у нас немає.
Мої батьки живуть удвох у заміському будинку, а свою трикімнатну квартиру здають. Я попросила їх помінятися з нами квартирами, адже їм удвох було б легше у меншому житлі, а нам із дітьми потрібно більше місця. Але батьки категорично відмовилися, бо їм зручно так, як є. Я навіть запропонувала переїхати до їхнього заміського будинку, на що мама теж відповіла відмовою.
– На своє житло треба самим заробляти, а не просити у батьків, – сказала вона.
– Мамо, вам з татом і в однокімнатній квартирі буде добре, вас лише двоє. А дітям потрібно більше простору, та й за містом – свіже повітря та природа.
– Коли ми тебе ростили, ми ні в кого нічого не просили, от і ви вчіться так само.
Коли ми звернулися до свекрухи, вона також нам відмовила:
– Дайте мені для себе пожити. Я збираюся вдруге заміж, і ми житимемо в моїй двійці. Олег має дочку від першого шлюбу, так що друга кімната їй і дістанеться.
Ми вже думали продати свою квартиру та машину, щоб купити щось більше, але грошей все одно не вистачає, навіть з урахуванням наших накопичень. Батьки теж відмовилися позичити бракуючу суму. Ми опинилися в безвиході, але я вірю, що згодом ми все ж таки зможемо купити велику квартиру. Чоловік мене підтримує, і це не дає мені впасти у відчай.
Прикро лише одне – близькі люди, котрі обіцяли допомагати, відвернулися. І ми залишилися віч-на-віч зі своїми проблемами.