Зараз мені вже за 50. Багато років тому, закінчивши навчання у рідному селі, я вступила до інституту Кракова, а потім переїхала до Варшави. Саме тут я зустріла свого майбутнього чоловіка та остаточно влаштувалась у Польщі. До рідного села я приїжджала не часто. У нас із чоловіком є невеликий бізнес, дача, на якій ми відпочиваємо або здаємо її в оренду. У нас троє дітей, онуки – турбот вистачає. Моя мама все своє життя прожила у рідному селі. Там у мене залишився рідний брат, який доглядає її. Але я не залишалася осторонь, щомісяця посилаючи мамі гроші та продукти. Півроку тому я вирішила з’їздити до рідного села та подивитися,
як там живуть мої рідні. Те, що відкрилося моїм очам, справді було жахливим : пральна машинка була старою і поламаною, мама прала руками, каналізація була засмічена вже кілька місяців, туалет був на вулиці. Брат із дружиною купили будинок у тому ж селі, облаштували його, зробили капітальний ремонт, купили нову машину. Дружина брата сидить вдома, а брат уже багато років перебивається будівельними шабашками. Звичайно, конфлікту було не уникнути. На завершення ми з чоловіком вирішили забрати маму з собою до Польщі. Але й тут виникли певні складнощі: квартира у нас невелика, та й мамі не дуже комфортно у галасливій обстановці.
У мене, на жаль, часу на неї майже не лишається. Але я все одно дуже рада, що вона поряд. Нещодавно я відвезла маму до високоякісного будинку для людей похилого віку. Їй зараз дуже добре. Ми платимо закладу велику суму грошей, тому мама отримує якісний догляд. Кожні вихідні та свята ми привозимо її додому. Багато хто мене засудив за це рішення, у тому числі брат із дружиною, але мені на їхню думку тепер байдуже. Настільки щасливою я маму ніколи не бачила. Вона почала малювати, і я вперше в житті дізналася, що вона має талант до мистецтва. Так, на батьківщині на таке дивляться скоса, але тут, у Європі, це абсолютно нормально! Умови тут чудові: на території є навіть мальовничий сад. А ви як думаєте, чи правильно я вчинила, чи теж вважаєте, що це неповага до мами?