Світлана Іванівна, 60-річна трудівниця з консервативними та песимістичними поглядами, ніколи не змінювала свій життєвий шлях, навіть за умов фінансових труднощів. Свою доньку Таню вона виховувала в суворості, не звертаючи уваги на світ, що змінюється навколо, диктуючи інші правила. “Мамо, звільняйся. Я знайду тобі гідну роботу. Ніхто не працює за таку маленьку зарплатню в наш час”, – благала одного разу Таня. “Не говори дурниць, Таня. Хто мене візьме на роботу в моєму віці? А комп’ютери, Інтернет… Я не можу з усім цим…”, – відмовлялася Світлана, не бажаючи змінюватися, і навіть відкидала спроби Тані долучити її до техніки.
Після виходу на пенсію світ Світлани звузився до телепередач, вона знехтувала соціальними контактами. Таня турбувалася: “Мамо, будь ласка, виходь на вулицю, знайомся з людьми. Так не можна, розумієш. Люди старіють не з часом, а відколи перестають отримувати нові емоції і вчитися чомусь новому!”. “З ким мені знайомитися? У мене все ще є свої стандарти.”, – Відповідала Світлана, позбавлена друзів і критично налаштована до оточуючих. Поява онуки змінила звичний спосіб життя Світлани. Вона почала спілкуватися з іншими бабусями та дідусями на дитячому майданчику, розповідаючи та перебільшуючи новини про сімейне життя Тані, виставляючи їх у негативному світлі.
Чоловіка Тані вона представила лінивим, а Таню – змученою домогосподаркою, навіть натякнула на зневажливе ставлення до їхньої дитини. Таня, не знаючи про ці чутки, була приголомшена, коли подруга переказала їй розповіді матері, що дійшли до неї. “Мамо, навіщо розповідати такі дурниці?” – Запитала вона майже в сльозах. “Я говорю тільки правду. Ви з чоловіком нехтуєте своїми обов’язками”, – захищалася Світлана, забуваючи про те, яку шкоду можуть завдати її плітки. Незважаючи на напругу, Таня не могла розірвати стосунки з матір’ю, яка ростила її поодинці. Однак вона розуміла, що повинна розібратися з брехнею матері, що розповсюджується.