Мій тато пішов із сім’ї, коли мені було 5 років. Я не знаю, від чого і як, але тільки пам’ятаю, що з татом у мене пов’язані лише добрі спогади, чого вже не скажеш про мою матір. Якби було можливо, то я так хотіла б стерти свою пам’ять, аби не пам’ятати того, що було в моєму дитинстві. Мама не могла жити без чоловіків, тому в нашому домі періодично з’являлися якісь нові татусі. І ось прийшов якось він, мій вітчим. Він був такий страшний на обличчя, справжній виродок. Але мамі все одно було на зовнішність, головне, щоб у будинку був чоловік.
Цей дядько мені одразу не сподобався. Він поводився дуже грубо не тільки зі мною, а й з мамою. Часом він міг дозволити собі підняти руку. Але вона не сkаржилася і все терпіла. Вона так трималася за нього, наче він єдиний чоловік на планеті. Зі мною вітчим звертався дуже некрасиво, називав мене козою чи вівцею. Я запам’ятала назавжди той страաний вечір. Мати затрималася на роботі, а я прийшла додому. Вітчим сидів перед телевізором і щось пив. Я зайшла в кімнату, переодягнулась і лягла спати. Тільки заснути мені не вдалося. Вітчим зайшов до мене в кімнату, сів на ліжко і почав говорити мені, яка я красива і молода. Він схопила мене за ногу, а я штовхнула його з усієї сили, схопилася з ліжка і вибігла надвір.
Добре, що моя подруга жила через два під’їзди; Тієї ночі я залишилася в неї. Наступного дня я розповіла мамі. Вона розуміла, що я говорю правду. Але лише плакала й казала, що нічого не може вдіяти. -Та як ти не можеш? Просто вижени його з нашого будинку! -Тобі не зрозуміти, як це – жити без чоловіка. Цю відповідь матері я запам’ятала назавжди. Мені залишалося кілька місяців до закінчення школи, а потім я разом із подругою вступила до університету на бюд жет. Ми вступили до іншого міста, я паралельно влаштувалась працювати консультантом у магазині. Так життя і почало налагоджуватися. Тільки з того моменту, як я поїхала, мама навіть не цікавилася, де я і що зі мною.