– Єлизавета Петрівно, ви не закінчили? Вже робочий день закінчився, – сказав колега, що стояв біля вхідних дверей. – Спасибі Сашко, я за півгодини піду, можете передати охороні? – Звичайно! Колега пішов, хитаючи головою. – У неї нікого немає. Куди їй поспішати? – шепотіли за нею колеги. Ліза знала, що її колеги шепотіли за нею. Вона вдала, що нічого не почула. Вона знала, що вони мають рацію. Вона самотня. У дитинстві над нею багато хто знущався. Вона була повненькою і у неї були криві зуби. Вона виросла без батьків. Її виростила бабуся. Знущання тривали і у школі. Її не любили вчителі.
Хоча вона ніколи приводу не давала. В університеті її не помічали. Але вона забила ці nроблеми. Створила фальшивий обліковий запис на сайті знайомств. Сфотошопила фотку красуні. І вона стала насолоджуватися чоловічою увагою лише віртуально. Час минав. У неї була гарна робота, машина та квартира. Якось один із її віртуальних шанувальників якимось чином вирахував її адресу. Ліза дуже здивувалася, побачивши Льошу біля порога своїх дверей. Той одразу припустив, що Ліза – сестра тієї дівчини, з якою він розмовляв. Ліза не стала заперечувати і сказала, що її сестру відправили в термінове відрядження.
Почувши це, Льоша засмутився простяг букет Лізі. І сказав: – Якщо вже Лізи тут немає, значить букет вам. Хоча, мабуть, вам часто їх дарують. – Не часто, – тихо сказала Ліза – Неможливо! – сказав Льоша, – Не вірю. Ви дуже красива. Тому я одразу зрозумів, що ви Лізина сестра. Коли Льоша пішов, у Лізи були змішані почуття. Вона пішла до дзеркала. Подивившись на себе, вона зрозуміла, що не така вже й дурна. “А може він і правий?” – запитала Ліза. Вона пішла до стиліста. Той зробив неймовірне. І в кінці сказав: – Ви прекрасні! Вам обов’язково потрібно піти до ресторану, щоб знайти собі кавалера. Так вона й зробила. Після цього життя Лізи змінилося. Вона більше не затримувалася на роботі допізна.